Особливості провінційного телекому

особливості роботи в провінції

Написав ще в далекому 2012.

Рік назад отримав можливість повернутись на малу батьківщину і при цьому з кар’єрним ростом (технічний директор), продовжуючи займатись улюбленою справою (адмініструвати мережеве обладнання\сервіси) та самостійно керувать технічними питаннями місцевого інтернет-провайдера. Робота ніби знайома, але є ньюанси.. )

Відсутність фахівців

Якщо людей, що встановлять "вінду" та програмки знайти відностно легко, то з мережевими спецами все погано. Вони є, але в основному ентузіасти-самоучки з відсутністю досвіду.
Як наслідок, мережа ніби працює, но яким чином це робить - знають (чи лише здогадуються) лише самі настройщики.
Практики вести документацію немає (через брак знань та часу). В найкращому випадку в наявності схема оптики, а де і що встановлено, та як підключено знають лише техніки, які обслуговують абонентські лінії.

Низька капіталізація провінційних компаній

Більшість провінційних провайдерів починали як локальні мережі (LAN) і після здешевлення технологій та обладнання змогли розвинутись до міського рівня (MAN). Але через малу щільність абонентів на будинок, собівартість підключення будинку часто не окупається, та ще й конкуренти не сплять.
В результаті:
- прибутки маємо символічні і без сторонніх вливань кошти на розвиваток відсутні.
- фахівці дешеві == низькокваліфіковані
- обладнання - в кращому випадку "розумні" свічі, а зазвичай, як наслідок з попереднього пункту - "тупі"

"Зоопарк" обладнання

Основна характеристика мереж провінційних провайдерів - різношерстність обладнання, як наслідок:
- малої капіталізації мереж
- обладнання закуповується дрібними партіями, по кілька штук.
- основний критерій вибору обладнання - низька вартість.
Не завжди обладнання підбирає кваліфікований спеціаліст, щоб з дешевого вибрати оптимальне по функціонуванню.

Висока конкуренція

Звичайна ситуація - 3-4 провайдера на будинок, один з яких може бути національного масштабу чи поглинутий гравцями регіонального\національного рівня. Але через те, що місцеві були перші, то основна маса абонентів все ж таки у них.
Міграції абонентів практично не відбувається, для цього потрібні вагомі приводи, типу недільної відсутності Інтернета чи образа на якість обслуговування (не тим тоном відповів диспетчер).
Варто відмітити мирне співіснування конкурентів і навіть допомогу в разі тимчасових проблем обладнанням, контентом і навіть людьми,

Низька щільність абонентів

Будинок на 100 и більше квартир - золота жила, яка в середньому дасть 20-30 абонентів. Якщо ж ви єдиний провайдер в будинку - то кількість абонентів подвоїться. Звичайна практика - 5-15 абонентов на будинок.
Чим раніше провайдер “помітив” територію тим більше абонентів йому світить.

Низька комп’ютерна грамотність населення

"скайп працює, а інтернета нема", "коробочка не світиться", "вчора все працювало", "а що потрібно обслуговувати комп’ютер" - таких абонентів переважна більшість. Зустріти абонента, що має поняття про ip адресу, нереально, бо вони звертаються в техпідтримку лише в разі проблем у провайдера.

Низька платоспроможність абонентів

Основний таривний план, що вибирають абоненти - мінімальний. Вимоги ж до провайдера - максимальні.
Як наслідок з попереднього пункту, оцінити якість послуг вони не здатні..

Інерційність абонентів

Абонент (більшість) далекий від розуміння технологій та не в змозі оцінити якість послуг. Якщо в них не виникає питань до свого провайдера, то до іншого вони, навіть на безкоштовний тариф, можуть не піти..
В провінції сарафанне радіо потужніше за маркетингові технології. Думка сусіда авторитетніша за думку фахівця, навіть з фактами.

Враховуючи все вищеперелічене, бути успішним провайдером на периферії важко, але тим і цікаво.

Але в липні 2011 я про все це ще не знав..