Про заснування та пояснення назви села джерел не зустрічалось..
Цілком логічно, що територія обживалася паралельно Бердичеву, з 16ст.
З перемінним успіхом – часи були важкі для стабільного життя на відкритій всім вітрам рівнині..
Десь поруч проходив Чорний шлях, назва якого точно не від кольору цегли/плитки/асфальту (пошукать би інформації про нього)..
в складі Речі Посполитої
Станом на середину 18ст Семенівка вже існує і належить роду Радзивилів:
“З середини XVIII ст. власником містечка (Бердичева) став магнат Радзівілл.
Йому належали в Бердичеві майже 8 000 десятин землі. Посполиті відробляли по 2 дні на тиждень панщини”
На Сканотеці зустрів документ “реєстр Семенівського бидла.. 1771р”, там йдеться про комісійну передачу до Двору та Скарбу майна вимерлих жителів села.
1771рік – рік підбиття власниками земель втрат від повстання Барських конфедератів, Коліївщини та епідемії чуми, які жорстко пройшлись краєм. Серед підписантів знайшов свого предка, Вакулу, - Першого ВАКУЛЮКА..
Наступним документом, який розкрив деталі життя села, був “реєстр людності Житомирського повіту Київського воєводства 1790р”. Про Семенівку там 2 документа: подворові списки жителів уніатів та католиків. Уніатів там 40 дворів, католиків – 20.
Ретроспективно, враховуючи дані пізніших подворових списків селян(сповідні розписи та Перепис 1897), бачимо, що село в 1790 році займало територію від сучасного залізничного переїзду і до ставка “Могила” (локалізувати місце проживання католиків не намагався. Замало даних).
Розташування логічне для тих часів – народ селився поближче до води. Тож сучасна вул.Шевченка = Старе село = вздовж річки-потічка, який пізніше перетворили на каскад ставів..
Село починалося з дворів Івана Мартинюка та Микити Вакулового Вакулюка (сучасна Морозівка) і закінчувалося двором Олекси Мельничука (над Могилою, там же де й сьогоднішні Мельничуки)..
За Габелівкою, в напрямки шляху Іванківці-Бердичів, стояли і досі стоять двори Данила Данька (Даньчуки), Хоми Вакулового Вакулюка(ці переїхали на село) та Івана Москалюка (нащадки перейменувалися в Зеленюків)..
Між крайностями розміщені Кравці-Коптюхи, Гандзюки, Мельничуки-Андрійчуки, Солом’яні, Мельничуки-Корнійчуки, Корчомні, Колесники, Бедки, Косюки, Оприщуки (Івана Опришко в 1771 написано війтом села), Мандебуруки, Волинці, Титорчуки, Гуменюки,Ткачі, Слободенюки..
На місці теперішньої школи, швидше за все, був Двір та господарство власника землі та селилися дворові люди..
Кілька сімей-дворів з прізвиськом Мельник-Мельничук натякають на наявність кількох(чи одного потужного) млинів..
В селі була греко-уніатська церква з парохом(священником) шляхтичем Григорієм Сорочинським, який і склав реєстр людності 1790р.
Якщо знайдуться інвентарі тих часів, більше дізнаємось про господарства та майно селян та Двору..
в складі Російської Імперії (1793-1917)
1793 – Другий поділ Речі Посполитої. Бердичів та села перейшли під Москву. Власники збереглися – тіж самі Радзивіли..
Перші письмові документи – метричні книги 1800-х. Священник той же – Сорочинський, але церква вже православна, “св.Апостола и Євангелиста Луки”. Швидко “перевзулися”..
В метриках зустрічається 2 записи про смерть Григорія Сорочинського, дячка та священника..
Наступна згадка Семенівського священника в 1820 знайомить нас з Климентом Григорієвим Сорочинським..
В 1800-х в селі поповнення: з'являються Морози, Лисаки, Лапінські, Герасимчуки, Василь Мельник - перший КалЮЖчук-Каліщук..
Розміщення їх в селі можемо оцінити з доступних сповідок 1819-1826рр (наче існують в архівах і початку століття!!):
- Морози селяться біля Микити Вакулового Вакулюка - дружиною Григорія Мороза є Єфимія Вакулівна (очевидно, що сестра Микити. очевидно, що переселились з одного з сусідніх сіл..)..
В подальшому Морози розростаються на весь куток, знаний і до сьогодні як МОРОЗІВКА..
- Список села вже починається з Герасимчуків-Лисаків-Лапінських – припускаю, що це землі від ставу на сучасній вулиці Урожайній через куток Лапинці.
Все ще селяться вздовж річки-потічка - копання криниць на височині ще не освоїли!?..
- на іншому кінці села знаходжу свого предка Василя КалЮжчука Мельника, його родина живе біля Ілюхів(пізніше Прилуцькі), Демянчуків, Савчуків, Сторожів-Страпчиків..
- Січкарі, від яких, наче, зветься куток Січкарівка (сучасна вул.Урожайна), проживають біля Даньчука (до початку 1870х точно..)
В сповідках 1820-х і раніших метриках бачу дивні збіги отчєств у половини старожилів Старого села. Матвійовичами пишуться (не виключається безтолковість дячка): Бедка Іван та його дружина, Франчук Охрім, Мельничук Андрій (предок Андрійчуків), Ратушняк Гаврило, Солом’яний Андрій та Січкар Павло. Всі народжені в період 1720-1760рр.
Цілком можливо, що це і є родина засновників сучасної Семенівки, тим більше, що Франчуки з Солом'яними жили поруч і в 1950х (не досліджував цей період)..
як вже згадував, Семенівка належить Радзивілам:
"у 1811 році Матвій Радзивілл так вказував свої титули: “Я, Матвей Радзивил, князь Св. Государства Римскаго, князь на Орлыке, Межвижу и Клецку, граф на Шидловце, Мирже и Крозах, а на Бердичеве, Быстрике, Семеновке, Гришковичах, Низгурчиках, Дубовце и Житинцах господин и владелец, действительный статский советник императорского экономического высшего общества, член ордена Св. Анны первого класса, Св. Владимира третьего и Губерта кавалер…“."
В 1818 Матвій Радзивіл помирає бездітним:
“Нащадками стали сини Миколи Радзивіла. Бердичів взяв Микола, але через марнотрацтво для контролю було призначено урядову адміністрацію (кн.Огінський і граф Чапський)..”
В метриках 1840-х рр. стало модно згадувати власників села-поміщиків.
Семенівські пишуться як "житель села Семеновки помещика князя Александра Радзивилла крестьянин.."..
тобто: село належить Радзивілові, але не житель-крестьянін!
Походу нам совєти впарили байку про страшну долю селян-кріпаків:
з вражень від вичитки тогочасних документів наших сіл більш схоже, що селяни арендували землю у поміщика-власника і сплачували за це натурою/роботою. Держава, Російська Імперія, впорядкувала ці відносини в тому числі і захищаючи селянина від придурі поміщиків. Перегиби були, але це все від пасивності терпіл та корупції властьімущих..
Радзивіли в Семенівці не жили (вони мали резиденції в Бердичеві – сучасна територія міськради та в Гришківцях. В Гришковецькій резиденції гостював король Польші!?).
Землі села, крім селянських наділів (общини), обробляли поміщики-посесори(арендатор) Пашковські. При них з півсотні "дворових крестьян", які досить вільно інтегровані в життя села..
Троцькі-Процькі найбільш яскравий приклад взаємовідносин дворових та вільних крестьян.. Яскраво виражено це і в історії Каліщуків - сини Василя хрестили дітей дворовим і запрошували тих хрестити своїх дітей..
Дворові, швидше за все, жили за Могилою, в районі теперішньої школи..
По Пашковським:
1825 “Пашковска Францишка Антоніева поручникова вдова посесорка села Семеновки”
з кінця 1845 - “Пашковскій Адам Станиславов села Семеновки помещик отставньій подпоручик”
“Пашковского Адама помещика дочь Людвика” - хрестить дітей своїм дворовим селянам..
Пашковські, швидше за все, католики, так як рідко фігурують в церковних сільських записах..
Як бачимо, це родина військового – особливий статус та пільги ветеранам завжди були основою міцності державної влади..
Якісь Пашковські зустрічаються в Великих Нізгурцях. Там з давніх часів кучно селився цвіт держави: шляхта-дворяни, духовенство, чиновники..
З 1810-х в селі з’являються жінки-рекрутки, чоловіки яких забрали до царського війська.
Військова повинність в ці часи реально тривала стереотипні “25 років”.
Згодом, в 1830х?, це змінилося на 3-4 роки строкової служби, а далі служба в резерві вдома в якості “побілетного солдата”, в селах з’являється сословіє “військові” - статусом вище від селян..
В кінці 19ст (1870ті) військова служба стає загальним обов’язком чоловіків (до цього брали не всіх)..
1831 відбулося перше Польське повстання проти російської влади. Невдало, що спричинило значні утиски католиків та перегляд статусу більшості шляхти (одні стали дворянами, інші міщанами та однодворцями).
В Семенівці дивним чином Лапінські та Крошенські змінили прізвища на Слободянюк та Грицанюк відповідно..
в 1827 помирає сільський священник Климент Сорочинський, “наблюдающім”(!) священником призначено Григорія Берестовського.
1829-1834 у нас пробіл в джерелах, але з 1835 Семенівська церква стає приписною до ВеликоНізгурецької “СвятоПараскевієвської”. Можливо через відсутність кандидатури священника чи в рамках оптимізації церковної структури, а можливо і через відсутність в селі самої церкви(!?) - "церква св.Лукаша, дерев'яна зведена в 1854, 36дж.землі, відноситься до парафії в Нізгорцах" з польського опису краю..
На мапах кінця 19ст церква розміщена на заході від Морозівки - горбик за сучасною 2поверхівкою. Ще пару десятиліть тому там, в городах, стояв хрест (може ще й стоїть).
1841р – Бердичів з селами вийшли з підпорядкування Житомира і став відноситится до Махнівського повіту Київської губернії.
1861р. “Скасування кріпацтва” - селян пишуть “временно обьязаньім обьівателем”, надається право викупу землі (можливо знайдуться такі архівні справи щодо села?).
Вводиться волостна система - основна адмінодиниця, організація селянського самоврядування.
Ми починаємо відноситись до Пузирецької волості..
http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_X/428
“Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom X
повет Бердічовскій, гм Пузиркі, 5верстах від Б., 812маєтков(?? може, душ)
в 1863 547 душ? правосл, 106 катол, 20 жид, 1602 dz.ziemi, з низ 806 належить до влосціан(селян)
церква св.Лукаша, дерев'яна зведена в 1854, 36дж.землі, відноситься до парафії в Нізгорцах”..
1866. маємо подворовий опис жителів села (сповідку).
Розміри села, наче, не змінились з 1825 (від ставу на Січкарівці до ставу Могили), але маємо значне ущільнення дворів. Багато сімей вже проживають в новому селі - Морозівка, Лапинці, Січкарівка. Зокрема брати Каліщуки - Іван, Гаврило та Василь..
1870. запущено залізничне сполучення Бердичів-Козятин по землях села (мають бути документи землевідведення зі згадкою власників цих земель)..
Перепис населення 1897 року знову показує зростання села:
Молоді родини розселилися, зокрема на Січкарівку за ставом. 1897 показує в тому кутку проживання братів Січкарів, Ваколюка Андрія(сучасний двір Колесника) і осередок Каліщуків в кінці вулиці.. На мапах - це вулиця з Бердичева в напрямку "дєрєвні Садок".
З Бердичева були ще паралельні шляхи: на місці сучасної дороги на Вчорайше і з південного боку пряма дорога з Бердичева на Іванківці (вздовж якої, здається, була і лінія зв'язку Лондон-Делі!?)..
В кінці 19ст в селі згадується вже 2 поміщика:
- Саган Нікіта Іванов
- Ігнатьєва Анна Адамова, 1847рн. з Пашковських.
Здається, контора колгоспу – будинок Сагана!?, сільська школа – Пашковських-Ігнатьєвої..
В селі 3 корчми, в яких торгують молоком євреї(!): "общєствєнна" на землі Луки Каліщука, “корчма товарищества крестьян” і корчма на землі Ігнатьєвої..
Згадується “приходська школа на общинной земле”, де вчителем селянин 20рочків з Нізгурець.
Приходська школа (будівля) пропрацювала до 1950х, була розміщена в районі 2поверхівки біля залізниці..
Документ з волості за 1901р розповідає деяку статистику по селу:
“крест.земли 639десятин
кр.товарищ.земли 378дес746сот
помещ.земли 219д”
“Игнатьева Анна 215дес 187руб
Кравчук и Саган? 164
т-во нефтяньіх.. Нобель 5д
т-во крестьян из 10чел 376д 322руб
Леончук ??
Итого 763дес земли в Семеновке”
“скот: кор-208, свин-36,овец-220” - як видно, свині не користувались увагою селян..
1914-1917 Перша Світова війна.
Багато селян призвано до царського війська..
Бердичів в ?? розміщує Штаб фронту..
УНР 1917-1921
Січові стрільці УНР, польські та німецькі війська, більшовики..
Кінець березня 1919 - кровопролитні бої у передмістях Бердичева між Січовими Стрільцями армії УНР та більшовицькими підрозділами.
“на станцію Семенівка прибули свіжі сили червоноармійців, які розгорнули наступ на міське узгір'я
В ході бою січово-стрілецькі частини змушені були відійти на вихідні позиції. Втрати були надзвичайно великими. Лише не авангардний 3-й полк СС до 30 березня втратив убитими та полоненими близько 100 січовиків та 20 старшин.”
“За спогадами Романа Дашкевича, за весь час Бердичівської операції з боку Корпусу СС загинуло близько 1500 січового вояцтва. як згадка про ті події в місті, зберігся пам'ятний знак більшовицьким військовим над їх братською могилою (до 04-2022 був перед Універмагом), які загинули в боях з армією УНР в березні 1919 року. Січово-стрілецькі поховання невідомі”
весна 1920 - Польські, союзні, війська вибивають більшовиків з Бердичева. в Бердичеві парад Польських та Українських військ. Зустрічаються Пілсудський та Петлюра та їх бронепоїзди..
весна 1921 Ризька мирна Умова. Більшовики розділили з Польшею Україну. Волинь пішла до Польші..
СССР 1922-1991
Перші пару десятиліть совіти тасували адміністративну структуру та кордони районів та областей..
1924 в Бердичеві видається газета "Голос Правди", яка пізніше стає "Радянський шлях".
в селах з'являються селькори, які описують проблеми села. Є і про нас..
Дуже захоплюючі очерки, тому приділимо окрему увагу..
1923 утворена Семенівська сільська рада (в 1954. в рамках укрупнення, об’єднана з Іванковецькою).
створено колгосп, запруджуються ставки, сількори кричать за корупцію та розкрадання спільного майна сільським активом)
Село розростається за Вигін – сучасна Каштанова..
Незрозуміла ситуація з кладовищем – найстаріші могили відносяться до початку 1930х..
Бурний ріст села стався вже в післявоєнні часи з ініціативи колгоспу:
- був забудований сучасний Центр села - магазин, клуб, дитсадок, столова, гуртожиток-пошта-амбулаторія, котельня..
- на початку 1970-х збудована для молодих сімей вул.Молодіжна..
- старі родини були посунуті, та ущільнені - частина двору-городу відбиралася і передавалася колгоспникам..
- до 1980-х розселення села набуло сучасного вигляду..
- колгосп тривалий час мав плани збудувати нову школу в Центрі села – каміння під фундамент з 80-х лежало на вигоні..
Голодомор 1932-33рр
За Семенівку Мортиролог має мало даних. Можливо село від голодної смерті врятувала близькість до міста..
1941-1943 Друга Світова війна
Німецька армія стрімким наступом вже до кінця липня захопила-звільнила Бердичів і проголосила українцям "визволення від жидівсько-більшовицької окупації" і початок розбудови "Вільної України"..
Місцеве населення, якщо не відносилося до більшовиків та євреїв, відчуло лише більше порядку з боку влади - місцеві підприємства швидко відновили свою роботу, селянству було обіцяно повернути в приватну власність землю "коли вони набудуть спроможність її самостійно обробляти", а доти мали зібрати в колгоспі урожай. Для цього німці, навіть, трактором забезпечили села Бердичівщини..
Онлайн доступна газета "Нова доба" тих часів з купою фактів для роздумів..
Тре б опрацювати..
На початку грудня 1943, Красная армія, звільняє Бердичів і околиці.
Січень та лютий проводиться масова мобілізація чоловіків, якими було поповнено наступаючі частини і відразу кинуто в бій..
Більшість односельчан, що загинули в Другій Світовій, загинули в першу половину 1944 року..